piątek, 13 grudnia 2019

Valentyna Sobol - Ukrainskyj informacijnyj prostir, No 2, 2019




Uniwersytet Warszawski, Wydział Ukrainistyki
Prof. dr hab. Valentyna Sobol: 

Antropology of Oleksandra Ziolkowska memoir, 
ukr. -''Антропoлогія пам'яті Олександри Зюлковської" 

[w:]  

"Ukrainskyj informacijnyj prostir", 
ukr. Український інформаційний простір, 
2019, №2 (4), с. 248-252



АНТРОПОЛОГІЯ ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРИ ЗЮЛКОВСЬКОЇ

     
У травні 2019 у Варшаві  на формі видавців відбулася презентація  двох нових, щойно виданих  книжок Олександри Зюлковської  - «Pisarskie delicje» i «Wokół Wańkowicza». Через кілька днів презентація повторилася і в бібліотеці на вулиці Вікторській 10 -  під знаком «Чим є для мене література факту». Переповнений зал, змістовні запитання і відповіді, а головне особлива атмосфера довіри до авторки та її слова – чи може бути більша радість для письменниці, творчість якої долає кордони   і єднає народи?! 
    Український читач уже мав можливість познайомитися з фрагментами  повісті  «Кая від Радослава» у перекладі Теодозії Зарівної в часописі «Київ»[1]. Польська та американська письменниця, яка творить художньо-документальну літературу,  Олександра Зюлковська  є авторкою близько двадцятих цікавих книжок, серед яких  – «Відкрита рана Америки», «Кращий день уже не настав», «З місця на місце», «Біля Ваньковича», «Канада, Канада...», «Моє і почуте», «Не тільки Америка», «Американці з вибору та інші», «Канадський сенатор» та інші. Так, наприклад, книжка «Сон і реальність» («Dream and Reality») у 1984 вперше була  видана англійською, а в 1986   «Kanada, Kanada»  - польською. У цій книзі чимало згадок та розповідей про українців у Канаді. В інших книжках хоча українські мотиви є рідкісні, але які ж безцінні. Так, у  книжці «Кая від Радослава»,  описуючи Волинь у вогні, авторка наводить свідчення, як українські жінки рятують польських дітей і дорослих. Властиво, саме той фрагмент цієї повісті у моєму перекладі українською львівські колеги чомусь не вподобали.
     У своїй автобіографічній книжці «Ulica Żółwiego Strumienia» Олександра Зюлковська презентує свій особистий різновид  автобіографічної пам’яті: не запам’ятала з давніх часів імен, прізвищ, облич, але ніколи не забуду вчинків, бо ж то «наші починання залишаються найтривкішими»[2]. Але голоси численних героїв передані Авторкою з усіма відтінками і кольорами людської долі. Чи не тому, що від дитинства батьки культивували в ній талант слухати не лише твори світової опери[3], а й не менш складну мелодію «Сон і реальність» («Dream and Reality»), голос і поклик людського серця. 
    Для мене це особлива Авторка. Особлива, бо від її автобіографічних книжок, якщо вслухатися,  починаєш відчувати, що – послужимося тут висловом Вілларда Ван Ормана Квайна – Слово починає «конотувати магію»[4]. Магію закоріненої в людські починання, злети й страждання – сповідальної відкритості  щирості, якоїсь магнетичної притягальності її  відкритого на читача слова.  Усім цим  твори Зюлковської для мені близькі до новел попередниці, донедавна призабутої української авторки, так само емігрантки -  Софії Яблонської (1907-1971). Cофія Яблонська невтомно писала, фотографувала, фільмувала і описала широкий світ Сходу в книжках «Чари Мароко», «З країни рижу і опію», в численних новелах – їх сьогодні перевидав  Василь Ґабор[5]. А Оксана Забужко скоментувала  вперше зібрані 107 фото Яблонської[6]. Так ось і Олександра Зюлковська обсервує складне буття американських індіан і в дивовижній книзі „Otwarta rana Ameryki” («Відкрита рана Америки»)[7] захоплююче пише про представників різних племен – шеменів, апачі, кіова, чікасів. Це водночас і  родинна історія: її родич, скульптор  Корчак Зюлковський у скалах Чорних Гір у Південній Дакоті вирізьбив  пам’ятник уславленого  індіанського вождя Кразі Хорса.
      Вражає, дивує і дає багатий матеріал до роздумів суголосність сповідальності  польської і української авторок – Олександри Зюлковської і  Софії Яблонської. Відчитуємо її і в  ставленні обох авторок до Батька, який відіграв у долі обох письменниць особливу, без перебільшення,  роль[8]. А закорінена та подібність у дивовижній силі інтуїції. Так, цю інтуїцію Олександри Зюлковської – зокрема в умінні відібрати найважливше у варшавських архівах   вирізняв видатний редактор Єжи Гедройць (їхнє листування[9] (кореспонденція налічує близько 230 листів) лише вибірково увійшло до останньо виданої книжки «Pisarskie delicje»), і класик польської літератури Мельхіор Ванькович, і багато інших – різних за походженням і вподобаннями, родоводу слов’янського і індіанського, старші й молодші – з різних континентів і культур…Адже ж, як слушно наголошував Т.С.Еліот,  поміж справжніми митцями усіх часів існує певна ідеальна спільність.
    Якщо повернутися до вищенаведеної паралелі, то обидві – на початку ХХ століття Яблонська, а в кінці того століття Зюлковська стали емігрантами. Обидві зазнали потужного креативного впливу Батька. Обидві володіють рідкісним даром  бачити речі інакше. У розділі презентованої на форумі Книжки у Варшаві 23-26 травня 2019 «Pisarskie delicje» Зюлковська повертається до тієї ситуації із книжки «Кая від Радослава», а нова книжка має такий прецікавий підрозділ  Inaczej” - «Інакше»:
„Lubię, gdy może być „inaczej”, czyli gdy mogę niejako zaskoczyć czytelnika. Pisze w Kai od Radosława, jak  Kai i Koleżance udałó się uniknąć śmierci z rą ukraińskivch chłopów  dzięki kobiecie – Ukraince, która im pomogła[10]. Inaczej – czyli wbrew oczekiwaniom, wbrew stereotyróm”[11].
       Майстерно ламати усталені віками стереотипи обом письменницям –  Яблонській і Зюлковській допомагає, однак, не тільки їхня вірність фактові. Є щось більше, значніше. Тому варто читати, порівнювати, думати…


[1] Олександра Зюлковська, Кая від Радослава. Фрагмент // Київ, 2018, № 11-12, с.69-75.
[2] Aleksandra Ziółkowska-Boehm,  Ulica żółwiego strumienia, Dom Książki w Warszawie, Warszawa 1995, s.33.
[3] „Dzięki Rodzicom polubiłam operę, operetkę i znałam wszystkie popularne arie nucone przez Mamę w domu. Muzyka operowa w dużym stopniu uformowała mnie emocjonalnie (Aleksandra Ziółkowska-Boehm,  Ulica żółwiego strumienia, Dom Książki w Warszawie, Warszawa 1995, s.45).
[4] Willard Van Orman Quine, Różności. Słownik prawie filozoficzny. Przełożył  Cezary Cieśliński, Fundacja Aletheia, Warszawa 2000, s.184.
[5] С.Яблонська, Листи з Парижа. Листи з Китаю. Подорожні нариси,новели, оповідання, есеї, інтервю. Упорядкування, передмова, літературна редакція і примітки Василя Ґабора, ЛА «Піраміда», Львів 2018, 368 сс.
[6] Оксана Забужко, Мистецтво втечі: кілька уроків від Софії Яблонської [в:] Теура Софія Яблонська. Фотоальбом, Видавництво «Родовід», Київ 2018,  232 сс.
[7] A.Ziółkowska-Boehm, Otwarta rana Ameryki, Wydawnictwo Debit,  Bialsko-Biała 2007,  271 ss.
[8] Варто порівняти, наприклад,  твір  О.Зюлковської Ulica Żółwiego Strumienia та Книгу про батька С.Яблонської
[9] Тут належить окремо зупинитися на розділі книжки на сторінках 257-293 „Moje listy z Jerzym Giedroyciemwymiana przedmowy: „Tak jak Pani sygeruje”, цей унікальний матеріал, який свідчить про незломний моральний стрижень Авторки, заслуговує, на мою думку, на окрему розвідку. Ішлося про відмінну позицію Гедройця і Зюлковської щодо повернення Мельхіора Ваньковича з Америки до Польщі в 1958 році. Авторка переконує, що  видані після повернення до Польщі книжки -  Bitwa o Monte Cassino”, „Ziele na kraterze”, „Westerplatte”, „Hubalczycy” - допомогли народові витримати роки комунізму, зберегти гордість за участь у другій світовій війні. Книжки Ваньковича, переконує Зюлковська, сформували почуття польського героїзму, а книжки про битву за Монте Кассіно авторка навіть порівняла із національною біблією (с.258). „Jakże łatwo się puszcza uwagi niepodparte żadnym dokumnetem, cierpkie, kąśliwe, złośliwe, kłamliwe. Kiedy się z takimi spotykam, odpowiadać chcę wszystkim: Drodzy Państwo, Wańkowicz był uczciwym człowiekiem, nie kłamał, nie nadbijał nakładów, gdy był współwłaścicielem wydawnictwa „Roj”.  Żył zawsze godnie, nieraz w niełatwych warunkach materialnych, ale do nikogo się nie skarżył i nie narzekał, trzymał swoisty fason” (s.260).


[10] Aleksandra Ziółkowska-Boehm, Kaja od Radosława, Muza, Warszawa 2014, s. 80-81
[11] Aleksandra Ziółkowska-Boehm,  Pisarskie delicje. Reportarze literackie oraz  ich bohaterowie: Melchior i Zofia Wańkowiczowie, Henryk  Dobrzański „Hubal”,  Jerzy Giedroyc, Isaac Bashevic Singer,  Bellona, Warszawa  2019, s. 37.

Валентина Соболь,wsobol@uw.edu.pl

 

Brak komentarzy:

Publikowanie komentarza