Uniwersytet Warszawski, Wydział Ukrainistyki
Prof. dr hab. Valentyna Sobol:
Antropology of Oleksandra Ziolkowska memoir,
ukr. -''Антропoлогія пам'яті Олександри Зюлковської"
[w:]
"Ukrainskyj informacijnyj prostir",
ukr. Український інформаційний простір,
2019, №2 (4), с. 248-252
АНТРОПОЛОГІЯ ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРИ ЗЮЛКОВСЬКОЇ
У травні 2019 у Варшаві
на формі видавців відбулася презентація
двох нових, щойно виданих книжок Олександри
Зюлковської - «Pisarskie delicje» i «Wokół Wańkowicza». Через кілька
днів презентація повторилася і в бібліотеці на вулиці Вікторській 10 - під знаком «Чим є для мене література факту».
Переповнений зал, змістовні запитання і відповіді, а головне особлива атмосфера
довіри до авторки та її слова – чи може бути більша радість для письменниці,
творчість якої долає кордони і єднає
народи?!
Український
читач уже мав можливість познайомитися з фрагментами повісті
«Кая від Радослава» у перекладі Теодозії Зарівної в часописі «Київ»[1]. Польська
та американська письменниця, яка
творить художньо-документальну літературу, Олександра Зюлковська є авторкою близько двадцятих цікавих книжок, серед яких – «Відкрита рана Америки»,
«Кращий день уже не настав», «З місця на місце», «Біля Ваньковича», «Канада,
Канада...», «Моє і почуте», «Не тільки Америка», «Американці з вибору та інші»,
«Канадський сенатор» та інші. Так, наприклад, книжка «Сон і реальність» («Dream and Reality») у 1984 вперше була видана англійською, а в 1986 «Kanada, Kanada» - польською. У
цій книзі чимало згадок та розповідей про українців у Канаді. В інших книжках
хоча українські мотиви є рідкісні, але які ж безцінні. Так, у книжці «Кая від Радослава», описуючи Волинь у вогні, авторка наводить
свідчення, як українські жінки рятують польських дітей і дорослих. Властиво, саме той фрагмент цієї повісті у моєму перекладі
українською львівські колеги чомусь не вподобали.
У своїй
автобіографічній книжці «Ulica Żółwiego Strumienia» Олександра Зюлковська презентує свій особистий
різновид автобіографічної пам’яті: не
запам’ятала з давніх часів імен, прізвищ, облич, але ніколи не забуду вчинків,
бо ж то «наші починання залишаються найтривкішими»[2]. Але
голоси численних героїв передані Авторкою з усіма відтінками і кольорами
людської долі. Чи не тому, що від дитинства батьки культивували в ній талант
слухати не лише твори світової опери[3], а й
не менш складну мелодію «Сон і реальність» («Dream and Reality»), голос і
поклик людського серця.
Для мене це
особлива Авторка. Особлива, бо від її автобіографічних книжок, якщо
вслухатися, починаєш відчувати, що –
послужимося тут висловом Вілларда Ван Ормана Квайна – Слово починає «конотувати
магію»[4].
Магію закоріненої в людські починання, злети й страждання – сповідальної
відкритості щирості, якоїсь магнетичної
притягальності її відкритого на читача
слова. Усім цим твори Зюлковської для мені близькі до новел
попередниці, донедавна призабутої української авторки, так само емігрантки
- Софії Яблонської (1907-1971). Cофія Яблонська невтомно писала, фотографувала, фільмувала
і описала широкий світ Сходу в книжках «Чари Мароко», «З країни рижу і опію», в
численних новелах – їх сьогодні перевидав Василь Ґабор[5]. А
Оксана Забужко скоментувала вперше
зібрані 107 фото Яблонської[6]. Так
ось і Олександра Зюлковська обсервує складне буття американських індіан і в
дивовижній книзі „Otwarta rana Ameryki” («Відкрита рана Америки»)[7]
захоплююче пише про представників різних племен – шеменів, апачі, кіова,
чікасів. Це водночас і родинна історія:
її родич, скульптор Корчак Зюлковський у
скалах Чорних Гір у Південній Дакоті вирізьбив
пам’ятник уславленого індіанського вождя Кразі Хорса.
Вражає, дивує і дає багатий матеріал до
роздумів суголосність сповідальності польської
і української авторок – Олександри Зюлковської і Софії Яблонської. Відчитуємо її і в ставленні обох авторок до Батька, який
відіграв у долі обох письменниць особливу, без перебільшення, роль[8]. А закорінена
та подібність у дивовижній силі інтуїції. Так, цю інтуїцію Олександри
Зюлковської – зокрема в умінні відібрати найважливше у варшавських архівах вирізняв видатний редактор Єжи Гедройць (їхнє
листування[9] (кореспонденція
налічує близько 230 листів) лише вибірково увійшло до останньо виданої книжки «Pisarskie delicje»), і класик польської літератури Мельхіор Ванькович, і
багато інших – різних за походженням і вподобаннями, родоводу слов’янського і
індіанського, старші й молодші – з різних континентів і культур…Адже ж, як слушно
наголошував Т.С.Еліот, поміж справжніми
митцями усіх часів існує певна ідеальна спільність.
Якщо повернутися до вищенаведеної паралелі,
то обидві – на початку ХХ століття Яблонська, а в кінці того століття Зюлковська
стали емігрантами. Обидві зазнали потужного креативного впливу Батька. Обидві
володіють рідкісним даром бачити речі
інакше. У розділі презентованої на форумі Книжки у Варшаві 23-26 травня 2019 «Pisarskie delicje» Зюлковська повертається до тієї ситуації із книжки «Кая
від Радослава», а нова книжка має такий прецікавий підрозділ „Inaczej” - «Інакше»:
„Lubię,
gdy może być „inaczej”, czyli gdy mogę niejako zaskoczyć czytelnika. Pisze w
Kai od Radosława, jak Kai i Koleżance
udałó się uniknąć śmierci z rą ukraińskivch chłopów dzięki
kobiecie – Ukraince, która im pomogła[10].
Inaczej – czyli wbrew oczekiwaniom, wbrew stereotyróm”[11].
Майстерно ламати усталені віками стереотипи обом
письменницям – Яблонській і Зюлковській допомагає,
однак, не тільки їхня вірність фактові. Є щось більше, значніше. Тому варто
читати, порівнювати, думати…
[2] Aleksandra
Ziółkowska-Boehm, Ulica żółwiego strumienia, Dom Książki w Warszawie, Warszawa 1995,
s.33.
[3] „Dzięki
Rodzicom polubiłam operę, operetkę i znałam wszystkie popularne arie nucone
przez Mamę w domu. Muzyka operowa w dużym stopniu uformowała mnie emocjonalnie (Aleksandra
Ziółkowska-Boehm, Ulica żółwiego strumienia, Dom Książki w Warszawie, Warszawa 1995,
s.45).
[4] Willard Van Orman Quine, Różności. Słownik
prawie filozoficzny.
Przełożył Cezary Cieśliński, Fundacja
Aletheia, Warszawa 2000, s.184.
[5] С.Яблонська,
Листи з Парижа. Листи з Китаю. Подорожні
нариси,новели, оповідання, есеї, інтерв’ю.
Упорядкування, передмова, літературна редакція і примітки Василя Ґабора, ЛА
«Піраміда», Львів 2018, 368 сс.
[6]
Оксана Забужко, Мистецтво втечі: кілька
уроків від Софії Яблонської [в:] Теура
Софія Яблонська. Фотоальбом, Видавництво «Родовід», Київ 2018, 232 сс.
[8] Варто
порівняти, наприклад, твір О.Зюлковської Ulica Żółwiego Strumienia та Книгу про батька С.Яблонської
[9] Тут належить окремо зупинитися
на розділі книжки на сторінках 257-293 „Moje listy z Jerzym Giedroyciem – wymiana przedmowy: „Tak jak Pani sygeruje”,
цей унікальний матеріал, який свідчить про незломний моральний стрижень
Авторки, заслуговує, на мою думку, на окрему розвідку. Ішлося про відмінну
позицію Гедройця і Зюлковської щодо повернення Мельхіора Ваньковича з Америки до
Польщі в 1958 році. Авторка переконує, що видані після повернення до Польщі книжки
- „Bitwa o Monte Cassino”, „Ziele na kraterze”, „Westerplatte”, „Hubalczycy” -
допомогли народові витримати роки комунізму, зберегти гордість за участь у
другій світовій війні. Книжки Ваньковича, переконує Зюлковська, сформували
почуття польського героїзму, а книжки про битву за Монте Кассіно авторка навіть
порівняла із національною біблією (с.258). „Jakże łatwo się puszcza uwagi
niepodparte żadnym dokumnetem, cierpkie, kąśliwe, złośliwe, kłamliwe. Kiedy się
z takimi spotykam, odpowiadać chcę wszystkim: Drodzy Państwo, Wańkowicz był
uczciwym człowiekiem, nie kłamał, nie nadbijał nakładów, gdy był
współwłaścicielem wydawnictwa „Roj”. Żył
zawsze godnie, nieraz w niełatwych warunkach materialnych, ale do nikogo się
nie skarżył i nie narzekał, trzymał swoisty fason” (s.260).
[11] Aleksandra
Ziółkowska-Boehm, Pisarskie delicje.
Reportarze literackie oraz ich
bohaterowie: Melchior i Zofia Wańkowiczowie, Henryk Dobrzański „Hubal”, Jerzy Giedroyc, Isaac Bashevic Singer, Bellona, Warszawa 2019, s. 37.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz